Украинский художник-реалист. Николай Репик

Украинский художник-реалист. Николай Репик

Wisdom of Art

Николай Пимоненко в мастерской рядом с картиной «Гопак». Фото: wikipedia.org

Сегодня, 21 марта, исполняется 155 лет со дня рождения украинского художника-реалиста Николая Пимоненко, известного своей колоритной жанровой живописью. Его работы, изображающие бытовые сцены украинской жизни, выставлялись в европейских столицах и уходили с молотка за сотни тысяч долларов.

Пимоненко родился и прожил большую часть своих дней в Киеве. Выходец из бедной семьи иконописца наблюдал за простыми людьми с детства, был знаком с особенностями как городской, так и сельской жизни. Его творческий путь начался в иконописной мастерской при Киево-Печерской лавре, затем ему посчастливилось стать учеником Киевской рисовальной школы. Однако отец Пимоненко был не в силах оплачивать обучение сына, поэтому юному художнику удалось получить желанное образование лишь при участии директора Николая Мурашко и мецената Ивана Терещенко.

Николай Пимоненко «Страстной четверг», 1887. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Жертва фанатизма» — реальная история избиения девушки иудейской общиной, из-за ее любви к украинцу и принятия христианства, 1898. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Брод», 1901. Фото: wikipedia.org

Не останавливаясь на достигнутом, Пимоненко отправился в Санкт-Петербург обучаться на правах вольного слушателя в Императорской Академии художеств. Однако успешное обучение, отмеченное серебряными медалями, прекратилось из-за слабого здоровья и отсутствия финансов. Туберкулез, а вместе с ним и тяжелые условия жизни на севере Российской империи, вынудили художника вернутся в Киев. С этого момента для него начался новый этап — преподавательская деятельность в родной школе, создание картин на остросоциальную тематику и участие в Товариществе передвижных художественных выставок.

Позднее Пимоненко удалось получить не только диплом живописца (он заочно продолжил обучение в Санкт-Петербурге), но и звание академика, присвоенное ему академическим советом. В 1899 году живописец-реалист примкнул к передвижникам, которые устраивали художественные выставки по всей Российской империи. Поначалу Пимоненко содействовал с Товариществом в качестве экспонента (не являлся членом сообщества, и для того, чтобы участвовать в экспозиции вынужден был подавать заявку), однако прошли годы и украинский художник занял почетное место в ряду влиятельных творцов той эпохи. Кстати, другой наш живописец Давид Бурлюк также выставлял свои работы в качестве экспонента Товарищества.

Николай Пимоненко «Вечереет», 1900. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Жатва в Украине», 1896. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Пасхальная заутреня», 1891 Фото: wikipedia.org

Картины Николая Пимоненко пользовались необычайной популярностью еще при его жизни, мастер кисти за свои недолгие 50 лет успел показать украинскую жизнь британцам, французам и немцам. Его жизнерадостная работа «Гопак» уже более сотни лет обитает в Лувре, а «Страстной четверг» украшает стены одного из музеев Мюнхена. На данный момент наибольшее количество работ Пимоненко находится в Национальном художественном музее Украины, множество картин можно обнаружить в частных коллекциях и в российских галереях.

Отличительной особенностью живописи Николая Пимоненко является удивительная живость его героев, словно перед нами открывается фрагмент целой истории. Персонажи на полотне — не плоские и статичные фигуры, а настоящие эмоциональные личности, переживающие некое событие. В своем творчестве автор воспевал как простых украинских селян, так и жителей Киева, изображая их с одинаковой живописностью и любовью.

Николай Пимоненко «Сенокос», 1912. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Украинская ночь», 1905. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Киевская цветочница», 1897. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Рождественские гадания», 1888. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «В поход», 1902. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Продавщица холста», 1901. В 2006 году картина была продана с аукциона за $160 тысяч.

Ілля Рєпін – видатний художник-реаліст із України

Роботи українського художника Іллі Рєпіна – це яскраве явище світової культури. Історія, релігія, соціальна несправедливість, краса людини і природи – він охопив усі теми і реалізував художній дар сповна. Плідність живописця вражаюча: Ілля Юхимович подарував світові сотні полотен, написаних в жанрі реалізму. Зв’язок із рідним містом, Слобожанщиною і Україною Ілля Рєпін зберіг до кінця життя, а українські мотиви посідали одне з визнанчих місць у творчості художника.

5 серпня 1844 році у Чугуєві, що поблизу Харкова, народився хлопчик, батьки дали йому ім’я – Ілля. Родина Рєпіних – так звані “військові поселяни”, в табелі про ранги це трохи вище кріпака. Дуже рано проявилися таланти у малого Іллі до малювання, а фарби у дім Рєпіних приніс його двоюрідний брат Трохим Чаплигін. Відтоді хлопчик вже ніколи не розлучався із пензлем, як пізніше згадував художник:

“Фарб я ще ніколи не бачив і з нетерпінням чекав, коли Трохим буде малювати фарбами. Перша картинка – кавун – раптом на наших очах перетворилася на живу. Але ось було чудо, коли зрізану половину другого кавунчика Трохим розфарбував червоною фарбою жваво і соковито, що нам захотілося навіть їсти кавун; і коли червона фарба висохла, він тонким пензликом зробив по червоній м’якоті подекуди чорні насіння, – чудо! чудо!”

На освіту в цілому вплинула мама Іллі, освічена і розумна жінка Тетяна Бочарова. Вона організувала школу, де навчала дітей письму і арифметиці, її учнями були селянські діти. Коли ж самій родині Рєпіних потрібні були гроші, то власноруч шила шуби на заячім хутрі і продавала їх.

Коли Іллі виповнилося 11 років, його відправили до чугуївської школи топографів – у ті часи затребувана професія. Але хлопчикові це було нецікаво, він, провчившись там два роки, пішов у підмайстри в іконописну майстерню. Його першим учителем став Іван Бунаков, Рєпін його згадував: “Мій учитель, Іван Михайлович Бунаков, був чудовий портретист, це був дуже талановитий живописець”. Там у майстерні хлопець займався іконописом і реставрацією стародавніх іконостасів. Але йому хотілось більшого і зовсім іншого.

Зібравши грошей, поїхав до Петербурга і мріяв вступити до Академії мистецтв. Але його мрія провалилася, молодий Рєпін і гадки не мав, що таке класичний малюнок. Але відчаю не піддався і вступив у малювальну школу. Правда, грошей було небагато і єдине, що міг дозволити собі юнак – це малесеньку кімнатку на горищі, до того ж економити довелося на усьому. Та наполегливість і природній дар допоміг стати найкращим учнем.

Читать еще:  Современные художники Испании. Soledad Fernandez 16+

І нарешті мрія здійснилася, він успішно склав іспити до Академії мистецтв, але знову випробування. Слухач, тобто він, мав заплатити 25 рублів за право бути присутнім на заняттях, а грошей таких хлопець не мав. Тоді Ілля звернувся по допомогу до керівника поштового департаменту Федора Пряшникова, і той заплатив. Вісім років провів Рєпін в Академії, за цей час у нього з’явилося багато друзів. А ще мистецькі здобутки: срібна медаль за ескіз “Ангел смерті б’є всіх первонароджених єгиптян” (1865), золота медаль за роботу “Іов і його брати” (1869) і велика золота медаль за картину “Воскресіння дочки Яіра” (1871).

На момент закінчення Академії Рєпін був уже достатньо відомим художником. Своє перше замовлення Ілля Юхимович отримав від власника готелю “Слов’янський базар” Олександра Пороховщикова. Той хотів прикрасити картиною ресторан, і запропонував написати “Збори російських, польських і чеських композиторів”. За роботу художник отримав півтори тисячі рублів, для нього тоді це були величезні гроші. Василь Стасов допомагав у створенні полотна, збираючи архівні матеріали для роботи. Представлена картина сподобалась публіці, проте, Іван Тургенєв назвав її “вінегретом живих і мертвих”.

У 1873 році Ілля Рєпін закінчив полотно “Бурлаки на Волзі”, робота над яким тривала декілька років. Сюжет картини – саме життя. Ще у 1868 році художник побачив бурлаків на Неві. Той контраст, який спостерігав митець, вразила до глибини душі – безтурботна і яскрава публіка прогулювалася вздовж ріки, тоді як інші важко тягнули за віжки плоти. Повернувшись до квартири Рєпін, тоді ще учень Академії, почав створювати ескізи із зображенням “тяглової живої сили”.

Бурлаки на Волзі

За рік до закінчення написання “Бурлаків” Ілля Юхимовим одружився з давньою знайомою Вірою Шевцовою. За 15 років подружнього життя жінка народила п’ятеро дітей. Але були вони не дуже щасливими. Художник любив відкрите життя, друзі, дами, які постійно були біля нього, кожна із яких мріяла стати його музою, або хоча б мати свій портрет, намальований ним. Віра Олексіївна – навпаки, зосередилась на вихованні дітей і ті безкінечні прийоми обтяжували жінку. У 1887 році відносини між чоловіком і дружиною були розірвані, діти розділені. Старші лишилися з батьком, молодші – з матір’ю.

У 1873 році Рєпін поїхав за кордон, відвідав Відень, Венецію, Флоренцію, Неаполь. Рим дуже розчарував художника: “Галерей так багато, що дістатися до хорошого мистецтва майже неможливо. Рафаель старий і нудний”.

У Парижі митець винайняв майстерню і невеличке помешкання. Проте і столиця Франції не дуже вразила Іллю Юхимовича. Лише під кінець своєї подорожі визнав імпресіоніста Мане. Але нові форми до кінця життя “ставили його в глухий кут, а пейзажисти-імпресіоністи дратували”. Ті, своєю чергою, дорікали художникові в “нерозумінні краси”.

Своєрідним викликом на претензії імпресіоністів стала написана Рєпіним у Парижі картина “Садко”. Спочатку художник працював із запалом, але згодом інтерес до справи зник. В решті-решт розлючений художник писав: “жахливо розчарований картиною “Садко”. Але так думали не всі. У 1876 році за цю картину Рєпін отримав звання академіка.

Після подорожі художник, зібравши всі свої картини, переїхав до рідного Чугуєва, проте вже за два роки Рєпін їде до Москви, вступаючи в Товариство передвижників. Там він знайомиться з Левом Толстим, пише портрет Тургенєва й готує до вступу в Академію мистецтв нікому не відомого юнака Валентина Сєрова. Але Москва швидко набридла художнику, і він повернувся до Петербурга.

За цей час художник створив кілька робіт, які стали класикою мистецтва. Одного разу він відвідав концерт Римського-Корсакова і був настільки вражений, що загорівся бажанням “у живописі зобразити що-небудь схоже за силою до його музики”.

У 1885 році на виставці передвижників художник продемонстрував картину “Іван Грозний вбиває свого сина”. У той же період були створені: полотно “Не чекали”, а також портрети Лева Толстого і Павла Третьякова.

Іван Грозний вбиває свого сина

У 1892 році на виставці Іллі Рєпіна й Івана Шишкіна, вперше була представлена картина “Запорожці пишуть лист турецькому султану”, над нею художник працював 11 років. Полотно викупив Олександр III, заплативши за неї величезні гроші – 35 тисяч рублів.

“Запорожці пишуть лист турецькому султану”

У 1894-му Рєпін став викладачем в Академії мистецтв і пропрацював там 13 років.

Другою дружиною Іллі Юхимовича стала письменниця Наталя Нордман. Познайомились вони у майстерні художника, куди вона прийшла зі своєю подругою. Поки художник писав портрет княгині Марії Тенішевої, Наталя вслух читала вірші. Їхній ромав був бурхливий і стрімкий, восени 1900 року вони одружилися.

Корній Чуковський згадував про порядки в домі Рєпіних:

“Дружина художника була вегетаріанкою, виступала проти носіння хутра і в будь-який мороз ходила в тоненькому пальті. Вегетаріанцем став і сам Рєпін. У їхньому домі були розвішані таблички: “Не чекайте прислуги – її немає”, “Прислуга – ганьба людства”. Рєпін зустрічав своїх гостей і разом із дружиною самі накривали столи і обслуговували своїх гостей. А їх було завжди багато”.

Їхнє сімейне життя закінчилося трагічно. Наталя захворіла на сухоти і залишила садибу, де вони жили разом, виїхавши до однієї із клінік за кордоном. Знаючи, що нічого їй не допоможе, не взяла ні грошей, ні речей. Померла Наталя влітку 1914 року.

Після 1918 року, коли Куоккала стала фінської територією, Рєпін виявився відрізаним від Росії. У 1920-х роках він зблизився з фінськими колегами, зробив чималі пожертви для місцевих театрів та інших установ культури – зокрема, подарував велику колекцію картин Гельсінгфорському музею.

Читать еще:  Ужасы древних мифов. Hugues Gillet

У 1925 році до Рєпіна приїхав Корній Чуковський, щоб умовити Іллю Юхимовича повернутися до СРСР, проте ходили чутки, що він потайки вмовляв цього не робити. Ще за рік прибула делегація художників на чолі із Ісааком Бродським, щоб знову-таки вмовити повернутися.

У листопаді 1926 року Ілля Юхимович отримав лист від наркома Ворошилова, в якому говорилося: “Вирішуючи переїхати на батьківщину, ви не тільки не робите особистої помилки, але робите воістину велику, історично-корисну справу”. До переговорів був підключений і син Рєпіна Юрій, проте – безрезультатно: художник залишився в Куоккале.

У 1926 році Рєпін задумав картину “Гопак”. Але працювати йому було дуже важко, права рука майже не рухалась, бо була паралізованою. У листі до Дмитра Яворницького писав: “Тижнів зо три я дуже погано почувався, але все ж таки, спираючись то на шафи, то на стіни, все ж таки не кидав роботи – підповзав і відповзав… Картина виходить красива, весела”.

Помираючи, Рєпін у забутті безперестанку водив лівою рукою, вважаючи, що працює над своєю останньою, картиною і бурмотів: “Навіть столітній дід навприсядки пішов. Підвипили, скачуть. Довкола веселий пейзаж: який і був”.

Рєпін помер 29 вересня 1930 року. В одному з останніх листів друзям художник встиг попрощатися з усіма:

“Прощайте, прощайте, любі друзі! Мені багато було відпущено щастя на землі: мені так незаслужено щастило в житті. Я, здається, зовсім не вартий моєї слави, але я про неї не клопотав, і тепер, розпростертий в поросі, дякую, дякую, абсолютно розчулений добрим світом, так щедро завжди мене прославляли”.

Поховали художника так, як від заповідав – у садибі Пенати, без труни, а на могилі посадили дерево.

Wisdom of Art

Николай Пимоненко в мастерской рядом с картиной «Гопак». Фото: wikipedia.org

Сегодня, 21 марта, исполняется 155 лет со дня рождения украинского художника-реалиста Николая Пимоненко, известного своей колоритной жанровой живописью. Его работы, изображающие бытовые сцены украинской жизни, выставлялись в европейских столицах и уходили с молотка за сотни тысяч долларов.

Пимоненко родился и прожил большую часть своих дней в Киеве. Выходец из бедной семьи иконописца наблюдал за простыми людьми с детства, был знаком с особенностями как городской, так и сельской жизни. Его творческий путь начался в иконописной мастерской при Киево-Печерской лавре, затем ему посчастливилось стать учеником Киевской рисовальной школы. Однако отец Пимоненко был не в силах оплачивать обучение сына, поэтому юному художнику удалось получить желанное образование лишь при участии директора Николая Мурашко и мецената Ивана Терещенко.

Николай Пимоненко «Страстной четверг», 1887. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Жертва фанатизма» — реальная история избиения девушки иудейской общиной, из-за ее любви к украинцу и принятия христианства, 1898. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Брод», 1901. Фото: wikipedia.org

Не останавливаясь на достигнутом, Пимоненко отправился в Санкт-Петербург обучаться на правах вольного слушателя в Императорской Академии художеств. Однако успешное обучение, отмеченное серебряными медалями, прекратилось из-за слабого здоровья и отсутствия финансов. Туберкулез, а вместе с ним и тяжелые условия жизни на севере Российской империи, вынудили художника вернутся в Киев. С этого момента для него начался новый этап — преподавательская деятельность в родной школе, создание картин на остросоциальную тематику и участие в Товариществе передвижных художественных выставок.

Позднее Пимоненко удалось получить не только диплом живописца (он заочно продолжил обучение в Санкт-Петербурге), но и звание академика, присвоенное ему академическим советом. В 1899 году живописец-реалист примкнул к передвижникам, которые устраивали художественные выставки по всей Российской империи. Поначалу Пимоненко содействовал с Товариществом в качестве экспонента (не являлся членом сообщества, и для того, чтобы участвовать в экспозиции вынужден был подавать заявку), однако прошли годы и украинский художник занял почетное место в ряду влиятельных творцов той эпохи. Кстати, другой наш живописец Давид Бурлюк также выставлял свои работы в качестве экспонента Товарищества.

Николай Пимоненко «Вечереет», 1900. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Жатва в Украине», 1896. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Пасхальная заутреня», 1891 Фото: wikipedia.org

Картины Николая Пимоненко пользовались необычайной популярностью еще при его жизни, мастер кисти за свои недолгие 50 лет успел показать украинскую жизнь британцам, французам и немцам. Его жизнерадостная работа «Гопак» уже более сотни лет обитает в Лувре, а «Страстной четверг» украшает стены одного из музеев Мюнхена. На данный момент наибольшее количество работ Пимоненко находится в Национальном художественном музее Украины, множество картин можно обнаружить в частных коллекциях и в российских галереях.

Отличительной особенностью живописи Николая Пимоненко является удивительная живость его героев, словно перед нами открывается фрагмент целой истории. Персонажи на полотне — не плоские и статичные фигуры, а настоящие эмоциональные личности, переживающие некое событие. В своем творчестве автор воспевал как простых украинских селян, так и жителей Киева, изображая их с одинаковой живописностью и любовью.

Николай Пимоненко «Сенокос», 1912. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Украинская ночь», 1905. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Киевская цветочница», 1897. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Рождественские гадания», 1888. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «В поход», 1902. Фото: wikipedia.org

Николай Пимоненко «Продавщица холста», 1901. В 2006 году картина была продана с аукциона за $160 тысяч.

Украинский художник-реалист. Николай Репик

«Сатано», 2020 35 x 25 см, бумага, восковой карандаш, маркер

Николай Лукин, 1987

«Відображення ІІ», 2015 холст, масляная краска, 120 x 120 см сюрреализм

«Відображення ІІ», 2015 120 x 120 см, холст, масляная краска

Анасасия Осмоловская, 1990

«Тюльпаны», 2020 80 x 60 см, холст, масляная краска

Мария Примаченко, 1909 — 1997

«Квіти в горщику та папуги», 1996 87 x 61 см, бумага, гуашевая краска

Васыль Бажай, 1950

«Sacrum-ІІІ 15021988», 1988 200 x 300 см, холст, масляная краска

Павел Маков, 1958

«Место», 1996 37 x 148 см, бумага

Васыль Бажай, 1950

«Sacrum-ІІІ 10071988», 1988 200 x 300 см, холст, масляная краска

Читать еще:  Уличный художник из Индонезии. WD (стрит арт)

Леонид Колодницкий, 1961

Оксана Мась, 1969

Вадим Bondero (Бондаренко), 1967

Без названия, 2007 79 x 120 см, холст, масляная краска

Андрей Роик, 1995

  • Удобный выбор
  • Профессиональная консультация
  • Быстрое оформление
  • аккуратная доставка

Мы рады приветствовать Вас на сайте интернет-магазина № 1 по продаже произведений искусства рейтинговых авторов ArtStorePro.

ArtStorePro — ваш эксклюзивный помощник на арт-рынке

У нас Вы можете ознакомиться и приобрести работы из коллекции «Карась Галереи», которая формируется с момента основания галереи с 1995 года и является одной из наиболее системных коллекций украинского современного искусства. Так же представлены работы художников, которые сотрудничают как с Карась Галереей, так и с другими галереями, коллекциями, дилерами и арт-агентами со всей Украины.

Среди предложенных работ можно найти произведения для любых решений — представительских или дружеских подарков, интерьерных решений дома или офиса, пополнение или начало новой коллекции.

Среди наших особенностей следует отметить не только широкий выбор и высокий уровень консультаций, но и собственные хранилища, где можно сразу вживую выбрать произведения.

За более чем 20 лет работы у нас сложились партнерские отношения с ведущими художниками Украины, что позволяет нам предлагать достойные произведения искусства по адекватным ценам.

Мы верим, что общение с искусством сделает наш мир гармоничным, вдохновляющим и добрым.

Преимущества сотрудничества с ArtStorePro

  • Широкий ассортимент – более 1500 работ от 150 признанных авторов со всей Украины.
  • Тщательная система отбора работ ведущими экспертами. Мы всегда рады общению с нашими клиентами. Если у Вас есть какие-либо пожелания, предложения или замечания касающиеся работы нашего ресурса — пишите или звоните нам, и мы с благодарностью примем Ваши пожелания во внимание!
  • Оптимальные цены.
  • Высокий уровень обслуживания: квалифицированные арт-эксперты и менеджеры, многолетний опыт работы с произведениями искусства и отлаженный механизм функционирования магазина.
  • Среди наших услуг — эксклюзивная примерка в помещении (возможность оценить до покупки выбранные произведения непосредственно в Вашем интерьере), а также помощь с оформлением и экспонированием работ в интерьере, дизайн освещения и т.д.
  • Система скидок, бонусов и подарков для покупателей, наличие программ лояльности.
  • Сертификация произведений, предоставление сопутствующей документации и помощь с оформлением документов на вывоз работы за границу.
  • Онлайн консультации: телефон, Viber, WhatsApp, Skype, Messenger, Email.
  • Быстрая доставка удобным для Вас способом: Новая Почта, DHL, экспедиторская доставка.

Свяжитесь с нами и Вы получите удовольствие от консультации и дополнительные знания от наших экспертов, которые рады Вам помочь в любое время.

6. 4г. Немецкий реализм XIXвека. Менцель, Лейбль

6.4г.Немецкий реализм XIXвека. Менцель, Лейбль

Другим ответвлением немецкого романтизма является романтический историзм.
Первое место здесь принадлежит Адольфу Менцелю (1815—1905.1895), живописцу и графику, мастеру исторических, жанровых композиций и пейзажной живописи. В сущности, в творчестве Менцеля сказались и лучшие традиции романтиков «назарейцев», с их любовью к немецкой истории, к отечественному прошлому, к легендам и сказкам.

Германия привнесла свои усилия и значительные плоды в развитие реалистического искусства середины и второй половины столетия. Все это прекрасно выражено в огромном труде Менцеля, посвященном Фридриху II, в виде 400 иллюстрациях к «Истории Фридриха Великого». На одной из них изображён «Король Фридрих II с супругой и королева-мать (на заднем плане) перед двором», на другой – «Фридрих II перед строем солдат», -везде король изображён с большой любовью.

Не только в графике, но и в живописи Менцель посвятил целую серию картин Фридриху II. Эта серия изображает быт, интимную жизнь короля. Например, на картине «Концерт в Сан-Суси.1852» художник с большой симпатией изображает своего героя играющим на флейте, явно идеализируя его образ, как, впрочем, и в других работах.

Пейзажи и особенно многочисленные этюды Менцеля (и тут он идет вслед за Рунге) приближают немецкую живопись к проблеме пленэра. На картине «Железная дорога Берлин-Потсдам.1847» показан вид пыхтящего паровоза на фоне окрестностей. Как это далеко от Фридриха.

В 1860—1870 годы Менцель все чаще обращается к современным темам: городская и деревенская жизнь, парижские улицы, гуляющая толпа, придворные празднества и труд обыкновенных людей. Среди картин последней темы особое место занимает «Железопрокатный завод.1875» —одно из первых изображений труда пролетариев в искусстве XIX века. Признаем, однако, что в целом Менцель остается холодным и бесстрастным наблюдателем, в нем отсутствует эмоциональность и высокая одухотворенность Рунге, Фридриха или художников «назарейской школы».

В русле реалистического искусства работает и Вильгельм Лейбль (1844—1900), художник мюнхенской школы, испытавший сначала влияние реализма Курбе «Неравная пара.1876—1877», «Деревенские политики.1877», а затем французских импрессионистов с их проблемами световоздушной среды «Прядильщица. 1892». В его картинах отражена жизненность и большая пластическая сила в образах баварских крестьян, которых так любил изображать художник Лейбль.

В противоположность классицизму, возвеличившему ясную силу разума, романтики воспевали страстные, бурные чувства, захватывающие человека целиком.

Характерные для классицизма упорядоченные и облагороженные ландшафты сменились образами стихийной, непокорной, могучей, вечно меняющейся природы, соответствовавшие смятению чувств романтических героев, как это изображено на картине «Охотники.1890». Эта одно из поздних полотен, где Лейбль начинает тяготеть к импрессионизму. Но он не уходит в него полностью и остается верен реалистической традиции.

Вильгельм Лейбль умел привлекать к себе внимание. Вокруг него даже образовался кружок живописцев, которые разделяли его взгляды. Среди молодых почитателей-реалистов был и Генрих Трюбнер, который, как и Лейбль, в своем позднем творчестве перешел к импрессионизму.

В своей мюнхенской мастерской Вильгельм встречался с молодыми именитыми художниками. Среди них был и уже состоявшийся к тому времени французский живописец Гюстав Курбе, которого называли завершителем романтизма и основателем реализма и который заметил в молодом художнике потенциал. Благодаря ему Лейбл в будущем познакомился с Эдуардом Мане.

Много сделав для немецкой реалистической живописи, Лейбль перешагнул этот этап европейской истории искусства, став одним из основоположников импрессионизма и модерна.

Ссылка на основную публикацию
Adblock
detector